Миронівський район

Наприкінці 1922 року створювався Миронівський район, як складова частина Корсунського округу. Кількість населення району складала 41696 чоловік. Райцентром стало село Миронівка – 4086 чоловік.
Основною причиною такого вибору безперечно було те, що Миронівка мала вузлову залізничну станцію, тобто мала на той час найпрогресивніший транспортний зв'язок, який швидко розвивався.
Будівництво і розвиток народного господарства вимагали пошуку нових, більш досконалих форм адміністративного поділу, який би відповідав новим політико - економічним умовам, що склалися на Україні. Як наслідок, в липні 1930 року вирішено було ліквідувати округи і встановити двоступеневу систему управління: район-центр.
Наприкінці лютого 1931 року Миронівський район ліквідували, населені пункти відійшли до Богуславського району. Та двоступенева система ( район - центр) себе не виправдала внаслідок великої складності управління з одного республіканського центру сотнями районів.
Райцентру – селу Миронівка в 1938 році було присвоєно статус селища міського типу, а в 1968 році Миронівка стала містом районного підпорядкування.

Миронівщина сьогодні

Миронівський район розташований у південно-східній частині Київської області на Придніпровській височині лісостепу. Територія району складає 90,4 кв. км. Населення складає 41,5 тис. чоловік.
Центр району – місто Миронівка, залізничний вузол Південно-Західної залізниці. В місті розташовано 8 промислових підприємств, на яких випускають запасні частини до вантажних автомобілів, автобусів, продукти харчування, будівельні вироби. 7 підприємств є переробниками сільськогосподарської продукції : завод по виготовленню круп і комбікормів, крупозавод, завод по виготовленню сухого знежиреного молока, хлібоприймальне підприємство, ВАТ “Кристал-М” (виготовлення цукру), спільне підприємство “Київ-Атлантик”.
На початку 90-х років розвивається приватний бізнес. За цей час в районі зареєстровано 74 підприємств недержавного сектора: приватних підприємств 85 , товариств з обмеженою відповідальністю 109 , акціонерних товариств 28, кооперативів 50, спільних підприємств 5, осіб, які працюють як приватні підприємці 950 осіб.
Основними сферами діяльності даних підприємств є торгово-посередницька діяльність, будівельно-ремонтні роботи, виробництво промислової продукції. Набуває розвитку галузь громадського харчування та сфера побутового обслуговування, як колективної так і приватної форми власності.
Серед продукції, що експортується є: сухе знежирене молоко, крупи, цукор, соєва олія та соєвий шрот а також вироби легкої промисловості.
В районі функціонує: 24 ЗОШ, в яких навчається 5162 учні, 18 дошкільних навчальних закладів, в яких виховується 816 дітей, а також 2 навчально-виховні об'єднання ( школа-сад), де налічується 38 дітей, 1 дитячо-спортивна школа, музична школа, будинок дитячої творчості, Миронівська філія Черкаського інституту управління, Маслівський державний аграрний технікум, Миронівський міжшкільний навчальний-виробничий комбінат, на базі якого учні ЗОШ отримують допрофесійну підготовку за професіями : секретар друкарка, водій категорії “В” та “С”.

Ремесло Василь Миколайович – (1907 – 1983 рр.) – двічі Герой Соціалістичної Праці, заслужений діяч науки України, Академік АН СРСР і ВАСГН , Лауреат Ленінської і Державних премій СРСР і УРСР, перший директор Миронівського науково-дослідного насіннецтва і селекції пшениці.

Бузницький Олександр Григорович – (1911-1974 рр) – Герой Соціалістичної Праці, нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапору, очолював колгосп імені Жданова ( нині СТОВ імені Бузницького).

Батура Василь Іванович – (1912-1991 рр.) – Герой Соціалістичної Праці, Заслужений працівник сільського господарства – працював прокурором Миронівського району, пізніше головою колгоспу імені Бузницького.

Денисенко Григорій Іванович – (1919-1999 рр) – доктор наук, професор, член кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки і техніки України, Герой Соціалістичної Праці, уроженець нашого району - з 1971 року по 1987 рік ректор Київського політехнічного інституту.

Даниленко Анатолій Степанович, 1953 року народження, академік Української Академії наук національного прогресу, доктор економічних наук, нагороджений орденами “Знак Пошани”, Святого Нестора - літописця, ”За заслуги” ІІІ ступеня, а також Золотою та двома Срібними медалями ВДНГ СРСР (1986-1988 рр).

1648 рік – Під час національно-визвольної війни на території Миронівщини разом із своїм військом перебував Богдан Хмельницький

1845 рік – Т.Г.Шевченко відвідав наш район коли навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Під час цієї подорожі багато писав віршів, малював портрети селян та крайовиди України. Жив у селі Потоки Миронівського району у панському маєтку та відвідав села Расаву та Карапиші.

1898-1902 рр- в селі Потоки вчителював відомий Український письменник Степан Васильченко ( Панасенко).

1858 рік – заснування цукрового заводу в період падіння кріпосного права та інтенсивного розвитку цукроваріння на Україні. Завод належав удільному відомству і орендувався “Товариством Романівських цукрових заводів “.

Питання виникнення символу української нації — тризуба — заплутане. Воно носить політичне забарвлення, і жоден із спеціалістів-етнологів не береться однозначно трактувати його походження. До того ж зараз не практикується еволюційний підхід до будь-якого явища, натомість маємо поліваріантність. Для прикладу: символ трійці, кола чи змійки наявний практично в кожній релігії, тому важко приписати їх лише одній. Поняття і символи розвивалися одночасно в кількох джерелах. Отже, хоча існують енциклопедичні версії походження тризуба, наукової гіпотези, яка б всебічно описала це явище, нема. За сприяння кафедри етнології та краєзнавства КНУ ім. Тараса Шевченка подаємо відому про тризуб інформацію.

Рюриковичі принесли знак тризуба на територію Русі і зробили його своїм родовим, читаємо в Слов'янській енциклопедії. Його вибивали на реверсі монет, що карбувалися при Володимирі Святославовичу, але певний час після введення християнства на срібних монетах Володимира замість тризуба розміщали зображення Ісуса Христа, а сама монета перетворилася на маленьку ікону. Потім Христа знову замінив тризуб, правда, вже з хрестом і німбом над головою князя, який сидів на троні. Тризуб Рюриковичів без християнської символіки зустрічається на трапецієвидних підвісках, які за стародавніх часів вважалися знаками князівської адміністрації або дипломатичних посланців.
Зрозуміло, що інформацію археологів можна трактувати як завгодно. Але важливо докопатися до першоджерела. Про нього йдеться в Енциклопедії українознавства — епоха Рюриковичів. Первісним зразком тризуба вважається прикраса, знайдена на Рюриковому городищі поблизу Великого Новгорода. Але найдавнішими збереженими княжими знаками є тризуби на монетах Володимира Великого, які також зображені на цегляних плитках будівель цього князя в Києві, в Старому місті, на розі вулиці Володимирської і Андріївського узвозу. Тризубом цікавилися численні дослідники, які намагалися з” ясувати його походження і значення, шукаючи аналогій у Візантії, Скандинавії, Стародавній Греції. Про широкий спектр і неоднозначність тризуба свідчать результати досліджень Михайла Міллера, який, розглядаючи схему історії тризуба, виокремив такі періоди цього знака: гарпун із зазубнями, зроблений з кістки та рога в пізньому у палеоліті (30.000 - 10.000 років до н.е.), тризуб-тотем у Стародавньому Єгипті (4.000р. до н.е.), тризуб — символ блискавки в Месопотамії (3.000 р. до н.е.), Вавилоні (2.000 р. до н.е.), Асс и рії (1.000 р. до н.е.), Греції (від 2.000 р. до н. е.), Скіфії (УІІ-УІ ст. до н.е.), сармато-аланські тризуби (І-І V ст. н.е.), родові знаки у феодальній середньовічній Західній Євро-пі. Він підвів риску під своєю роботою так: "Силою закону соціального розвитку та культурної конвергенції у народів, що живуть у різних місцях світу, в аналогічних природних умовах і на однакових ступенях соціального розвитку виникають і формуються цілком тотожні ідеологіч-ні уявлення, звичаї та форми матеріальної культури. Первісне обожнення тризуба як рибальського знаряддя могло виникати у різних приморських народів незалежно один від одного й цілком самостійно".
Із знаків синів Володимира Великого збереглися тризуби Свято-слава І Окаянного (1015-1019), Ярослава І Мудрого (1019 - 1054) та Тмутараканського князя Мстислава І Хороброго. У нащадків Ярослава Мудрого знак переходить у двозубець... Тризубий знак у вигляді грецької букви "М" мав на своїй печатці і князь Данило Дмитрович, правнук Романа Даниловича, родоначальник князів острозьких у ХІ V столітті.
Історично тризуб був важливим атрибутом багатьох божеств і правителів. Окремо, мабуть, варто зазначити Індію, де один з трьох головних богів індуїзму Шива найчастіше зображується з тризубом (трішулою), через що він ще називається Шулапані (той, що тримає тризуб). Інший приклад тризуба — бог Вішну, який має високу корону, оздоблену тризубом.