Відомий краєзнавець Леонтій Похилевич у своїй книзі "Сказання о населённых местностях Киевской губернии", виданій у 1864 році, пише: "Село Мироновка получило название по имени осадчого (осадчий—перший поселенець) Мирона Зеленого. Село состоит (це тоді, 130 років тому) из семи кутков или частей: собственно Мироновка, где церковь, Соломаховка, Небытовка, Слобода, Околотовка, Шафрановка, Розмариновка..."
Є й інші легенди, але центром у них є теж ім'я Мирона. Миронівка з переліченими вище кутками описана , як уже згадувалось, в 1863-64 роках. А в 1740 році тут було лише двадцять дворів. В 1749 році було закладено церкву, і відкрито її в 1755 році. Ці слова залишив у своїх церковних записах перший священик Миронівської церкви Сава Черняховський. Є в нього згадка і про Мирона, який по його визначенню жив саме там, де тепер з нинішньої вулиці Бузницького починається вулиця Чкалова. Ось звідси і починається Миронівка...
У наших предків була традиція н а місцях перших поселень чи поряд з ними ховати своїх померлих. Археологами, які досліджували Миронівку на околиці в кінці минулого століття, виявлено таке поховання — кладовище. Як на тепер, то це в городах вулиці Бузницького (справа) і початку вулиці Чкалова (зліва). Це саме поряд - із тодішньою садибою чи хутором першого поселенця.
Пізніше, як уже Миронівка розрослася, померлих ховали на новому кладовищі, яке зараз теж вважається давнім . Це навпроти школи № 1.
Цікаво, а чи випадково Мирон вибрав місце для своєї оселі саме тут? Мабуть, не випадково. Бо є навіть біблейський вираз: "свято место пустым не бывает". Тут ще на початку другого тисячоліття н.е. проживали племена так званої ямної культури. Люди цих племен вперше почали насипати над могилами своїх вождів чи старійшин штучні земляні кургани. Ось такий курган є й до цього часу на згадуваному кладовищі навпроти першої школи.
Жили в цих місцях люди й пізніше. Бо ще й недавно в межах Миронівки було кілька курганів різних часів. Та й зараз на навколишніх полях їх налічується більше десяти.
Частиною чи кутком уже недавньої Миронівки був куток Слобода. Це нинішні вулиці Шевченка, Лісова, Кондратовича. Назва Слобода бере свій початок ще з часів Київської Русі. й можливо ця Слобода старіша ще старої Миронівки, бо її згадує в своїх церковних записах перший Миронівський священик 240 років тому. Однак, це лише припущення.
Куток Околотівка — нині вулиця Кірова — це мабуть - таки куток молодший Миронівки. А назва його походить від якогось поселенця Околота, бо й тепер у нас цих прізвищ багато.
Так і Нібитівка — десь навколо нинішнього МСТ, або, як часто кажуть, робкоопу.
Соломаха — це давня українська страва, яку полюбляли козаки. От вони, мабуть, і дали прізвисько якомусь козацькому гурману. А той потім поселився тут першим.
Шафранівка - це було мабуть, окреме невелике село за річкою. Щодо назви, то, швидше всього, вона пішла від назви трави, що там росла по берегах - шафран.
Наймолодшим кутком вважається Розмаринівка. В середині минулого століття великого розмаху набирає виробництво цукру та бурякосіяння. Графи Браницькі, що володіли тоді цими землями, а відтак і селянами, будують на околиці Миронівки цукрозавод, який вступив у дію в 1858 році.
Але це поселення не було тут першим. Бо при будівництві заводу виявлено старі похованим - кладовище, про яке старожили навіть не пам'ятають.
Є ще одна загадкова географічна назва - хутір Зелений. Ця назва і цей хутір є й нині: за річкою, за нинішньою лікарнею, в сторону Росави. Збереглися деякі усні перекази про те, що саме там уперше поселився Мирон Зелений. Свідченням цьому, мовляв, назва. Але, мабуть, це не так. Писемних згадує про виникнення хутора, про заснування його саме Мироном немає. Є інші писемні згадки про те, що Мироном чи йото потомками засновані хутори, з яких утворилося село Зеленьки. Може, тоді виник і цей хутір. А 100 чи 150 років тому хутір цей належав до Росави. Неподалік нього було навіть росавське єврейське кладовище, знищене в радянський час.

Карапиші утримують перше місце, а Ходорів - друге. По Героях Радянського Союзу.
70 років тому в СРСР було засноване звання Героя Радянського Союзу, найвищу відзнаку за геройський подвиг. Через 4 роки, тобто в 1938-у, з'явилося і звання Героя Соціалістичної Праці, найвища трудова відзнака Радянського Союзу.
Земля теперішнього Миронівського району народила 18 Героїв - п'ять Героїв Радянського Союзу і тринадцять Героїв Соціалістичної Праці. Сказати важко, чи є на Україні район, який би з гордістю міг пишатися подібним фактом.
11 сіл нашого району гордяться своїми уславленими земляками. Безсумнівний перед ведуть Карапиші, які виплекали п'ятьох Героїв - одного героя Радянського Союзу і чотирьох Героїв Соцпраці. Це, мабуть, є своєрідним рекордом України.
Три Герої соціалістичної праці народилося і виросло в Ходорові, у цьому мальовничому наддніпрянському селі, яке в далекі часи було досить помітним в Україні.
А взагалі, перелік Героїв і їх рідних сіл виглядає так:

Карапиші

Герої Соціалістичної Праці

1971 р. бригадир тракторної бригади колгоспу імені Щорса с.Карапиші Олександр Ілларіонович Ситник та перший секретар Миронівського райкому компартії України Василь Антонович Тонкошкур,

1976 р. директор Київського заводу верстатівавтоматів Віктор Маркович Ярмола,

1977 р. ланкова колгоспу ім. Щорса с.Карапиші Надія Самсонівна Кривошея.

Герой Радянського Союзу

1985 р. старший сержант Віктор Дмитрович Капшук.

ХОДОРІВ

Герої Соціалістичної Праці

1952 р. робітниця заводу «Ленінська кузня» м.Київ Антоніна Федорівна Опанасенко,

1970 р. ректор Київського політехнічного інституту Григорій Іванович Денисенко,

1982 р. ткаля Дарницького шовкокомбінату м.Київ Прасковія Григорівна Волковінська.

ЗЕЛЕНЬКИ

Герої Соціалістичної Праці

1947 р. ланкова колгоспу «Соцперемога» с.Фролівка Марія Григорівна Лисенко

1949 р. ланкова колгоспу «Соцперемога» с.Фролівка Ганна Трифонівна Дубова.

ВЛАДИСЛАВКА

Герої Соціалістичної Праці

1958 р. директор всесоюзного селекційногенетичного інституту м.Одеса Федір Григорович Кириченко.

МАСЛІВКА

Герой Радянського Союзу

1944 р. розвідник, рядовий Червоної Армії Григорій Ничипорович Захарченко (посмертно)

Герой Соціалістичної Праці

1970 р. головний агроном Маслівського радгоспу-технікуму Петро Васильович Борисенко.

ЄМЧИХА

Герої Соціалістичної Праці

1948 р. головний агроном радгоспу «Дніпропетровський» Дніпропетровської області Ананій Корнійович Пампушка.

КОРИТИЩЕ

Герой Радянського Союзу

1942 р. лейтенант Пилип Євдокимович Стрілець (посмертно)

ПІЇ

Герой Радянського Союзу

1945 р. катерист понтонно-мостової бригади, сержант Степан Матвійович Пироженко.

РОСАВА

Герой Радянського Союзу

1946 р. льотчик бомбардувальної авіації, капітан Микита Улянович Кондратович.

ШАНДРА

Герой Соціалістичної Праці

1952 р. ланкова колгоспу «Прогрес» с.Липини Волинської області Марія Василівна Юхименко.

Хочеться вірити, що щедра миронівська земля народить ще не одного Героя. Тепер уже України.